Гряде пора коротких шортів, сонцезахисного крему і гарячих турів в Туреччину і Єгипет. І поки всі посилено готують свої красиві тіла до пляжного сезону (включаючи мене), можна поговорити, а що ж взагалі таке краса? Її ґрунтовне дослідження провела доктор психології Гарвардської школи медицини Ненсі Еткофф. І якщо ви неодноразово чули фрази на кшталт “Вона ж геть неприваблива”, “Я не знаю, що він в ній знайшов” або “Вона просто ідеальна”, то вам до Еткофф.
Всі фрази в жіночому роді невипадково, бо саме для жінок краса була, є і, очевидно, залишається еволюційною необхідністю. Саме жінки піклуються про свою вроду найбільше і йдуть на шалені кроки, щоб мати привабливу зовнішність. А роблять вони це як для чоловіків, так і для інших жінок. Ібо заздрість ніхто не відміняв. Про це все, і не тільки Еткофф розповідає у своїй книжці, яка демонструє — ми всі підсвідомо ставимося до краси упереджено, і ця упередженість з’являється відразу, як тільки ми приходимо в цей світ.
Це закладено в нашій еволюції, тому ті, хто намагається знецінювати ії значення у будь-яких аспектах життя — брешуть, в першу чергу, собі. Зізнаюся, я теж була переконана, що краса не має значення. Та прочитавши книгу, зрозуміла, що просто у визначення краси вкладала обмежений перелік якихось нав’язаних стереотипами фізичних рис, тому й думала, що з високо піднятою головою знецінюю її.
Краса, як і будь-які інші важливі для виживання аспекти, — несправедлива. Вона генетична і, водночас, в очах того, хто дивиться. Вона в цифрах, симетрії та ідеальних пропорціях і, водночас, у впевненості й асертивності особистості. Вона приємна і захоплююча для одних, і відштовхуюча для інших. Ми даємо їй дорогу, швидше довіряємо і пробачаємо, охочіше допомагаємо, приязніше ставимося та ще й підсвідомо ототожнюємо її з добротою. І комплект когнітивних упереджень, пов’язаних з красою, на цьому не завершується.
А як щодо ідеалів? Отих самих, які породжують зависокі очікування щодо себе і щодо інших? Отих, які змушують казати, що хтось “занадто високий/низький, занадто худий/товстий, із зашироким носом, затонкими губами, замалими очима і тп”. Як з’явиться в голові така думка — задумаєтеся, а в порівнянні з ким виноситься вирок вроді іншого? Думаєте винні ЗМІ і соцмережі? — А от і ні. Принаймні, не вони це все почали. Насправді ж, ідеал — це збірний образ — концепт, який завжди існував лише в уяві і ніколи у фізичному світі.
У кожного є особисте відчуття привабливості до інших, яке заховане в біологічному коді індивіда. Краса, водночас, універсальна й індивідуальна для кожного. Вона залежить як від національного бекграунду так і від особистих вподобань. Саме тому одні засмагають, а інші вибілюють шкіру, одні худнуть, а інші вставляють імпланти для пишності форм. Для одних якась риса може бути еталоном краси, для інших — дефектом. Щоб це усвідомити, достатньо порівняти найпопулярніші види пластичних операції серед корейців і американців.
Так а до чого ж тут виживання, спитаєте ви?
До того, що важливість краси у багатьох сферах нашого життя активно заперечується вголос, однак на підсвідомому рівні вона нікуди не зникає. Якщо ця біологічна дискримінація не визнається, то й боротися з нею неможливо.
Ось так дослідження 1979 року показало, що врода допомагає жінкам працевлаштуватися на службові посади, але перешкоджає при наборі на керівні посади. Чесно кажучи, читаючи ці слова, в мене виникає якийсь внутрішній опір — та ні, не може бути! З 79-го року певно що вже щось змінилося. Якщо жінка класний фахівець, вона ж має займати високу посаду і отримувати високий дохід, незалежно від зовнішності. Має, але дивлячись на гендерний економічний розрив, таки не отримує :(
Проте, прогрес не оминув і сприйняття зовнішності чоловіків. Раніше вони не переймалися своєю красою, адже було достатньо мати високий заробіток, нагромадити ресурсів та продемонструвати себе, як надійного статусного партнера. Однак, зі збільшенням жінок на ринку праці, чоловікам, яким раніше статус компенсував зовнішність, тепер щоб успішно конкурувати за обмежені ресурси потрібно “поповнювати свій арсенал додаткової зброєю — фізичною привабливістю.” Еге ж, вони теж зіштовхуються з дискримінацією за зовнішністю. Високому і привабливому чоловіку швидше запропонують високооплачувану керівну посаду ніж низькому і непривабливому. А в модельному бізнесі чоловіки заробляють менше за жінок.
Оп-па. Тож, незалежно від статі, ми всі потрапляємо під судження за вродою. У 2021-му це звучить капець як стереотипно, але Еткофф гарно все розкладає по полицях. Не вірите Еткофф? — Ну то погляньте на індустрію краси, яку оцінюють в більш ніж 500млрд. доларів і яка зростає шаленими темпами просто завдяки тому, що ми хочемо відповідати ідеалам, які ніби існують лише у наших головах, проте впливають на наше виживання.
Та все ж, щоб не впадати в паніку і не кричати по всіх соц.мережах “я некрасива” варто пам’ятати, що неможливо бути вродливим для всіх. Краса — це, насправді, відчуття, а не якісь конкретні риси. Це відчуття не лише щодо зовнішнього вигляду — обличчя, волосся, одягу, хоч саме й по цих ознаках відбувається підсвідоме оцінювання людини у перші мілісекунди знайомства. Це також реакція на голос, запах, поведінку, характер, впевненість і асертивність, які більше ніж що інше викликають симпатію. Саме лише транслювання думки про красу людини змушує її підвищувати свою самооцінку і сприймати себе, як привабливу особистість. Впевненість в своїй красі робить вас красивими. От над прийняттям себе і варто працювати!
